Інтерв’ю є частиною практичного блоку дипломної роботи студентки 4 курсу Соломії Данилюк «Мистецька журналістика як інструмент просування музичних виконавців».
У межах дослідження було проведено інтерв’ю з Ігорем Черепановим — українським музикантом і менеджером, який поділився своїм досвідом щодо:
- особистої еволюції у сфері музики та організації концертної діяльності;
- мотивації створення гурту SPOKUSY в умовах війни;
- поєднання творчості та волонтерства;
- особливостей просування альтернативної української музики;
- ролі соціальних мереж у формуванні фан-бази та підтримці зв’язку з аудиторією;
- планів на майбутнє та бачення розвитку вітчизняної сцени.
Соломія Данилюк: Вітаю, Ігоре. Дякую, що погодились на інтерв’ю.
Ігор Черепанов: Вітаю, дуже приємно долучитися.
Соломія Данилюк: Розкажіть про свій шлях у музиці та як Ви почали займатися менеджментом гурту?
Ігор Черепанов: Мій шлях у музиці розпочався ще задовго до SPOKUSY. Я завжди любив рок-музику, грав на гітарі з юності. Першим серйозним проектом для мене став метал-гурт Aghiazma, де я був фронтменом. Саме з Aghiazma я отримав перший великий досвід виступів на сцені і зрозумів, як працює гурт зсередини. З часом мені стало цікаво не тільки грати, а й організовувати події – я почав допомагати з проведенням рок-вечірок у Києві, поступово втягнувся в цю сферу. Так я доріс до ролі арт-директора в клубі «Теплий Ламповий», де займаюся плануванням концертів і заходів. Тому коли в 2022 році ми з Алексом Дарієном вирішили заснувати новий гурт SPOKUSY, у мене вже був певний досвід менеджменту. Власне, ідея створити щось нове назрівала давно, а повномасштабне вторгнення стало своєрідним поштовхом: ми зрозуміли – якщо не зараз, то коли? Тож SPOKUSY стартували як наш творчий експеримент, і я природно взяв на себе багато організаційних питань, адже мав для цього знання і натхнення.
Соломія Данилюк: Які виклики Ви стикнулися на початку кар’єри – і як музикант, і як менеджер?
Ігор Черепанов: На самому початку було непросто в обох напрямках. Як молодому музиканту, мені доводилося долати типові труднощі: пошук однодумців для гурту, відсутність якісного обладнання, мало ресурсів. Пам’ятаю, в перші роки з Aghiazma ми фактично з нуля вибудовували все – шукали місце для репетицій, накопичували гроші на інструменти, пробивалися на сцену маленьких клубів. Треба було переконувати організаторів, що нас варто поставити в лайнап, збирати свою першу аудиторію практично серед друзів. Одночасно я починав спроби себе як менеджера і організатора – і стикався з тим, що не вистачає досвіду в промоції, бувають технічні форс-мажори, на концерти спочатку приходить мало людей. Доводилося вчитися всьому «в польових умовах»: як домовлятися з майданчиками, як рекламувати подію, як розрулювати накладки зі звуком. Це були великі виклики, бо фактично я поєднував дві роботи. Бувало складно перемикатися – спочатку ти на сцені віддаєшся музиці, а потім після виступу бігаєш, рахуєш виручку чи вантажиш апаратуру в автобус. Але саме ті ранні труднощі загартували мене. Я навчився бути наполегливим, швидко реагувати на проблеми і не опускати руки, якщо щось йде не за планом. Без тих випробувань я б не отримав того досвіду, який зараз допомагає і в творчості, і в менеджменті.
Соломія Данилюк: Як Ви зараз поєднуєте ролі виконавця та менеджера?
Ігор Черепанов: Визнати варто – поєднувати ці ролі нелегко, але цілком реально, якщо правильно розподілити обов’язки. Ми в гурті діємо командно: «ми намагаємося все робити в задоволення, але деякі речі в когось виходять краще», як я завжди кажу. Наприклад, наш барабанщик Паша відповідає за плейбеки та технічні нюанси на концертах, тексти пісень і вокальні мелодії переважно пише Алекс, басист Глєб допомагає в організаційних моментах підготовки концертів. Я ж беру на себе більше менеджерських функцій – координацію справ, загальну стратегію розвитку гурту. Таким чином, обов’язки розподілені, і мені легше виконувати роль менеджера, не жертвуючи музичною складовою. До того ж, цей гурт для нас не робота, а вільна творчість і неймовірний кайф для всієї команди. Але щоб цей процес залишався в радість для всіх, треба ставитися до справ відповідально. Тому я намагаюся чітко планувати репетиції, домовленості, промо-активності – тобто, підхожу як менеджер серйозно – але роблю це заради того, щоб ми як виконавці могли максимально розкритися на сцені і отримувати задоволення від музики.
Соломія Данилюк: Яку роль, на Вашу думку, відіграє журналістика в популяризації музикантів?
Ігор Черепанов: Я вважаю, що музична журналістика відіграє дуже важливу роль у промоції артистів. Хороша стаття, рецензія чи інтерв’ю можуть відкрити музиканта для тієї аудиторії, яка інакше могла б про нього не дізнатися. Журналісти часто підсвічують цікаві імена, дають контекст, розповідають історію гурту – все це допомагає слухачам глибше зацікавитися музикою. Особливо для молодих або нішевих гуртів журналістські матеріали – наче знаком якості: якщо про тебе написали на поважному ресурсі чи згадали в пресі, це додає престижу і довіри. В українських реаліях, де не кожен незалежний артист може потрапити на телебачення чи в ротацію великих радіостанцій, підтримка ЗМІ часто буває вирішальною. По суті, журналісти — це ті, хто допомагає перетворити локальний гурт на частину ширшого культурного поля, популяризувати його за межами вузького кола.
Соломія Данилюк: Чи маєте Ви досвід взаємодії з журналістами? Який ефект це дало?
Ігор Черепанов: Так, у нас вже був досвід спілкування з музичними журналістами і це завжди цікавий обмін. Наприклад, наш гурт брав участь у кількох інтерв’ю для онлайн-видань і був гостем на радіо. Ми давали велике інтерв’ю для одного з провідних українських музичних порталів перед нашим великим концертом – після публікації ми одразу помітили приплив нових слухачів: люди писали, що дізналися про SPOKUSY із тієї статті. Також я ходив на ефір ранкового шоу на радіо «Промінь» – після цього виступу нам почали надходити привітання навіть від тих, хто до того не був знайомий з нашою творчістю. Загалом, кожна взаємодія з пресою давала свій ефект: збільшувалася кількість підписників у соцмережах, росла увага до наших релізів. Як менеджер концертів, я теж не раз працював із журналістами – запрошував їх висвітлити фестивалі чи події. І коли з’являється стаття чи сюжет про івент, то наступного разу на нього приходить більше людей, бо спрацьовує «сарафанне радіо» вже через медіа. Тому я дуже ціную таку співпрацю – вона допомагає гурту виходити за межі власного інформаційного поля і будувати репутацію в музичній спільноті.
Соломія Данилюк: Як, на Вашу думку, змінилася роль журналістів із появою соцмереж?
Ігор Черепанов: Соцмережі, безумовно, змінили медіаландшафт. Зараз новини про музикантів часто першими з’являються не на сайтах видань, а в Instagram чи Facebook самих гуртів, або ж у телеграм-каналах і блогах. Артисти отримали змогу самі бути медіа: напряму спілкуватися з фанами, робити анонси, реагувати на події в реальному часі. В таких умовах традиційні журналісти вже не є єдиним джерелом інформації про музикантів. Однак їхня роль все одно залишається важливою, просто вона дещо інша. Замість гонитви за швидкими новинами журналісти тепер більше фокусуються на глибинному контенті – великих інтерв’ю, оглядах, авторських колонках. Те, що не може дати короткий пост у соцмережі, дає журналістика: аналіз, критичний погляд, цікаві деталі. Бачу, що багато музичних оглядачів і журналістів перейшли частково в онлайн-формати – ведуть власні блоги, YouTube-шоу, подкасти. Вони використовують соцмережі як платформи, але не зраджують принципам якісного контенту. Тож роль журналіста еволюціонувала: зараз це радше куратор і оповідач, який допомагає слухачам не загубитися в океані стрімкого контенту, що ллється з усіх боків. А для музикантів це як і раніше можливість донести свою історію глибше – тільки тепер цю історію можуть побачити й почути ще більше людей через шеринг у соцмережах.
Соломія Данилюк: Як Ви будуєте комунікацію зі своїми слухачами?
Ігор Черепанов: Ми завжди прагнемо бути відкритими і близькими до нашої аудиторії. У соцмережах стараємося відповісти кожному на коментар чи повідомлення – здебільшого за сторінки відповідаю я особисто, інколи підключаються інші хлопці, але суть у тому, що фанати бачать: з ними спілкується живий гурт, а не бездушний контент-план. Ми ділимося не лише офіційними анонсами, а й закулісним життям: викладаємо фото і відео з репетицій, жартівливі моменти, розповідаємо історії створення пісень. Наприклад, можемо показати в сторіз, як народжується новий риф або як ми всією бандою святкуємо маленьку перемогу – це робить слухача частиною нашої пригоди.
На концертах ми теж будуємо живу комунікацію. Завжди знайомимося з публікою, можемо прямо зі сцени перекинутись кількома фразами зі слухачами, подякувати їм. Після виступів майже завжди залишаємося поспілкуватися: виходимо в зал, фотографуємось, підписуємо мерч чи просто говоримо «про життя» з тими, хто підійшов. Мені здається, така неформальна взаємодія дуже важлива – люди відчувають, що ми на рівні, що ми такі ж, як вони, і тоді між гуртом і аудиторією виникає справжнє емоційне підключення. Для нас це теж велика радість, бо немає нічого приємнішого, ніж знати своїх слухачів особисто і бачити відгук на свою творчість в їхніх очах.
Соломія Данилюк: Яку роль відіграють соціальні мережі у просуванні гурту SPOKUSY?
Ігор Черепанов: Колосальну. Чесно кажучи, без соцмереж наш гурт навряд чи зріс би так швидко, як зріс. Ми започаткували SPOKUSY у час, коли всі сиділи онлайн – спершу через пандемію, а потім і через війну багато життя перейшло в інтернет. Тому з самого початку ми зробили ставку на онлайн-просування. Соцмережі стали нашим рупором: через них ми повідомляємо про нові релізи, запрошуємо на концерти, ділимось будь-якими новинами. Скажу навіть більше – саме соціальні мережі допомогли першими звернути на нас увагу. Наш дебютний кліп ми запустили на YouTube і поширили у Facebook, Instagram – його активно репостили, і він набрав понад 130 тисяч переглядів дуже швидко. Для молодого гурту без підтримки лейблу це було величезне досягнення, здійснене саме завдяки вірусному розголосу в соцмережах. Зараз ми постійно підтримуємо присутність онлайн: знімаємо короткі тизери, робимо красиві афіші для подій, іноді виходимо в прямі ефіри. Соцмережі дають нам змогу бути в полі зору нашої аудиторії навіть між концертами. Крім того, через інтернет про нас дізнаються люди з інших міст і навіть країн – це те, чого раніше досягти було важко. Тому роль соцмереж у нашому просуванні я б оцінив як ключову: це наш основний канал комунікації зі світом.
Соломія Данилюк: Чи організовуєте Ви фан-зустрічі або інші події для слухачів? Як це впливає на вашу аудиторію?
Ігор Черепанов: Ми поки що не влаштовували окремих офіційних фан-зустрічей у форматі, скажімо, автограф-сесії чи Q&A-день, але фактично кожен наш концерт – це зустріч із фанами наживо. Як я вже згадував, після виступів ми любимо не закриватися десь у гримерці, а йти до людей, спілкуватися. Інколи ці afterparty виходять дуже душевними. Наприклад, після одного нашого львівського концерту ми всі разом – і гурт, і слухачі, і навіть наші друзі-музиканти з Києва – поїхали продовжувати вечір у неформальній обстановці. Просто зібралася така імпровізована вечірка на квартирі, де були і знайомі, і зовсім нові люди, які вперше нас почули того дня. Вийшло настільки весело і по-родинному, що зранку не хотілося прощатися. Ось такі моменти дуже зближують.
Крім того, я як арт-директор клубу часто організовую тематичні вечори, триб’юти, рок-вечірки у «Теплому Ламповому». І звичайно, туди приходять і наші слухачі, і взагалі шанувальники живої музики. На таких подіях ми теж спілкуємося, дізнаємося думки аудиторії, іноді навіть разом співаємо у караоке улюблені пісні (був у нас вечір пам’яті Depeche Mode, де півзалу підспівувало хором). Подібні заходи створюють відчуття спільноти – люди знають одне одного, знають нас, відчувають себе причетними до чогось більшого. Вплив тут однозначно позитивний: формується лояльність, взаємна підтримка. Наші слухачі відчувають, що гурт доступний і близький, а ми відчуваємо віддачу і підтримку від них. Це надихає рухатися далі.
Соломія Данилюк: З якими викликами наразі стикається Ваш гурт SPOKUSY?
Ігор Черепанов: Найбільший виклик – це, напевно, обставини, в яких ми з’явилися і працюємо. Гурт утворився після початку повномасштабної війни, а це значить, що майже одразу довелося адаптуватися до нестабільності. У 2022 році було непросто навіть зібратися на репетицію: то повітряні тривоги, то комендантська година, хтось з учасників якийсь час був не в Києві. Звичайно, все це впливало і на творчість, і на наш графік. Концертну діяльність теж доводилося підлаштовувати під ситуацію – пам’ятаю, перші виступи планували з урахуванням укриттів поблизу та можливих тривог. Але поступово навчилися з цим жити і працювати далі.
Інша група викликів – це особливості українського музичного ринку, який все ще формується. Маю на увазі інфраструктуру: не так багато майданчиків для виступів, особливо у середніх містах. Як гурт, що грає доволі альтернативну музику, ми стикаємося з тим, що в невеликих містах може просто не бути клубу з належним звуком або публіки, яка готова до нашого жанру. Організація навіть міні-туру по країні стає нетривіальним завданням. У столицях ситуація краща, але й там конкуренція за увагу слухача висока – щодня відбуваються численні події. Треба вигадувати щось цікаве, щоб привернути людей саме на твій концерт.
Також виклик – це те, що ми працюємо в ніші постпанку/нью-вейву. З одного боку, зараз у світі та і в Україні спостерігається підйом інтересу до цих стилів, є своя хвиля. Але все одно це не масова поп-музика. Тому для нас шлях до широкої аудиторії складніший: доводиться пробиватися своїми силами, крок за кроком завойовувати фанів якісним контентом і живими виступами. Великих лейблів чи продюсерів, які б вкладалися в такі проекти, у нас майже немає – тож усе робимо самотужки. Звісно, фінансове питання теж завжди присутнє: інвестиції в запис, зйомки кліпів, мерч – це наші власні кошти або підтримка слухачів через краудфандинг. Іноді доводиться обирати, на що вистачить бюджету зараз, а що почекає.
Ну і, відверто кажучи, є ще такий момент, як певна закритість музичних кіл. Існують усталені тусовки, свої «герої», і молодому гурту інколи важко влитися, якщо не маєш знайомств. Дещо є елемент кумівства, коли на фестиваль чи в ефір легше потрапити “своїм”. Це теж виклик – але ми не скаржимося, просто працюємо далі, робимо що можемо, і віримо, що наполегливість рано чи пізно дасть результат.
Соломія Данилюк: Як впливають тренди та жанрові тенденції на Вашу творчість?
Ігор Черепанов: Ми, звісно, стежимо за тим, що відбувається на музичній сцені, але намагаємося не залежати від кон’юнктури. SPOKUSY виникли як раз із бажання зробити щось своє, навіть якщо воно трохи відрізняється від того, що зараз у мейнстрімі. Нам подобається естетика 80-х, постпанковий настрій – і можна сказати, що в цьому сенсі ми вписалися в певний тренд, адже останні роки у світі справді є цікавість до ретровейву, синтезаторної музики, подивіться хоча б на саундтреки популярних серіалів. Але водночас ми не ставили за мету попасти в хвилю, все вийшло органічно. Ми робимо те, що відчуваємо, і якщо воно співзвучне часу – чудово, а якщо ні – то нічого страшного.
На нашу творчість більше впливають наші власні переживання і улюблені артисти, ніж швидкоплинні тренди. Наприклад, на початку ми надихалися класичними гуртами на кшталт The Cure, The Sisters of Mercy, Depeche Mode – це відчутно у деяких наших треках. З іншого боку, сучасні жанри теж навколо, і ми не в ізоляції: десь могли підчепити елементи електроніки, десь нас захопила мода на мінімалізм у аранжуваннях. Але загалом кожна наша пісня – це окрема історія. Ми не хочемо самі себе загнати в рамки одного жанру чи образу. Якщо сьогодні відчуваємо драйвовий панк-заряд – зробимо більш різкий трек, завтра народиться лірична атмосферна композиція – теж не будемо собі відмовляти. В цьому наша фішка: різноплановість. Тренди приходять і відходять, а музика для нас – це спосіб виразити себе. Тож ми скоріше створюємо власний маленький тренд усередині нашої творчості, ніж слідуємо за чужими.
Соломія Данилюк: Чи відчуваєте Ви підтримку з боку журналістів? Що, на Ваш погляд, слід покращити?
Ігор Черепанов: Підтримка є, але хотілося б більшої. Є кілька ентузіастів-журналістів і музичних видань, які пишуть про альтернативну сцену – ми їм дуже вдячні. Завдяки таким людям наш гурт вже згадувався в пресі, і це багато значить. Але глобально музична журналістика у нас нині не надто розвинена: мало спеціалізованих журналів чи програм, невелике охоплення в тих, що є. Часто про нові класні гурти дізнаєшся випадково з соцмереж, а не з медіа. Мені б хотілося, щоб ситуація покращилася на багатьох рівнях.
Якщо помріяти, то є багато чого, що варто розвивати і змінювати:
- щоб з’явилися дійсно круті музичні медіа, які надсилають репортерів на концерти та фестивалі і висвітлюють цікаві новинки – як мейнстрім, так і андерграунд;
- щоб проводилося більше різноманітних музичних фестивалів у різних містах країни (не лише у столиці);
- щоб у містах середнього розміру відкривалися нові клуби з нормальними сценами та якісним звуком, аби молоді гурти мали де виступати і зростати;
- щоб молоді люди отримували підтримку від держави чи спонсорів для створення музичних і арт-проєктів (наприклад, гранти, конкурси – як це робиться у деяких європейських країнах, тієї ж Фінляндії);
- щоб у музичних тусовках було менше кумівства і «своїх кіл» – аби пробитися можна було талантом і працею, а не тільки через знайомства;
- щоб радіостанції підходили до ефіру більш відкрито і ставили різноманітну музику, а не крутили по колу вузький список фаворитів.
Якби всі ці умови реалізувалися, наша сцена ожила б на повну силу. Підтримка журналістів і розвиток інфраструктури створили б середовище, де з’являлося б ще більше крутих гуртів – і їм було б легше донести свою творчість до слухача.
Соломія Данилюк: Які майбутні плани Вашого гурту?
Ігор Черепанов: Планів дуже багато, і ми амбітно до них підходимо. Найближча ціль – випустити повноформатний альбом SPOKUSY. За останні два роки у нас накопичилося близько 10 синглів, ми зняли 4 офіційні кліпи, і нещодавно презентували ще один новий трек (“Пепероні”) спеціально перед київським концертом. Тепер хочемо об’єднати весь цей матеріал і додати кілька нових пісень, щоб видати повноцінний альбом, приблизно з 12 композицій. Дуже сподіваємося встигнути з релізом до літа, адже нас запросили виступити на фестивалі «Файне Місто», і було б символічно презентувати там дебютний альбом. Наразі якраз працюємо над фінальними записами і продакшном, щоб довести все до ладу.
Паралельно, звісно, плануємо концерти. У клубі Mezzanine – наш сольний виступ, до якого готуємося з особливим трепетом (можливо, коли читатиметься це інтерв’ю, концерт вже відбудеться, але зараз це для нас велика подія). Хочемо влаштувати яскраве шоу, показати наживо і нові, і старі пісні. Після Києва думаємо про виступи в інших містах – влітку будуть фестивалі, окрім «Файного Міста» шукаємо можливості потрапити і на інші open-air заходи. Якщо все складеться добре з безпекою в країні, то, можливо, поїдемо з виступами на захід України, де нас ще наживо не чули. А там, дивись, і до сусідніх країн можна буде вибратися – маємо мрію колись зіграти в Європі на якомусь тематичному фестивалі.
Ще одна річ, яку плануємо – колаборації. Ми поки не записували фітів з іншими артистами, але ідея зробити спільний трек нас дуже приваблює. Зараз якраз придивляємося, з ким би це могло бути цікаво. Головне – знайти пісню, яка справді розкриється на два вокали і дасть класний мікс стилів, щоб це був не «фіт заради фіту», а щось органічне. Сподіваюся, цього року нам вдасться реалізувати і такий творчий експеримент.
Отже, планів вистачає: і релізи, і концерти, і нові творчі формати. Ми заряджені ідеями і рішучістю, тож хочемо рухатися тільки вперед.
Соломія Данилюк: Як Ви оцінюєте роль подкастів та інтерв’ю в просуванні артистів?
Ігор Черепанов: Мені здається, зараз подкасти та інтерв’ю – це надзвичайно впливові інструменти промоції, майже на рівні з музичними релізами. У епоху, коли увагу публіки складно втримати, формат невимушеної розмови працює дуже добре. Люди можуть слухати подкаст по дорозі на роботу чи під час справ і непомітно для себе зацікавитися новим гуртом, якщо історія чіпляє. Для артиста участь у подкасті – шанс показати себе справжнього, розкрити свій характер, розказати більше, ніж можна передати трьоххвилинною піснею. Це будує більш глибокий зв’язок із потенційними фанами.
Так само і класичні інтерв’ю – в друкованому чи відео форматі – відіграють значну роль. По-перше, це інформаційний привід: кожне інтерв’ю – це новини навколо гурту, можливість нагадати про себе. По-друге, інтерв’ю розкривають бекграунд, сенси пісень, якісь цікаві деталі, що роблять гурт унікальним в очах аудиторії. Зараз багато хто любить «бекстейдж» – розуміти, як створюється музика, що думають музиканти. І подкасти з інтерв’ю в цьому плані ідеальні, бо це жива розмова, часто з жартами, емоціями, іноді дуже відверта.
Я сам люблю послухати інтерв’ю інших виконавців – завжди дізнаєшся щось нове і надихаєшся. А для нашого гурту інтерв’ю і подкасти вже стали частиною стратегії просування. Кожен такий вихід в публічний простір дає приплив уваги, і ми обов’язково ділимося цими матеріалами у своїх соцмережах, щоб охопити якомога ширшу аудиторію. Тому я оцінюю роль цих форматів як дуже велику: зараз без медійної присутності, без розмов з публікою поза сценою – нікуди. Музикантам потрібно не лише грати, а й говорити про свою музику, якщо вони хочуть бути почутими.
Соломія Данилюк: Яку пораду Ви дали б молодим музикантам щодо їхньої медійної присутності?
Ігор Черепанов: Я б порадив молодим музикантам наступне:
- Серйозно поставтеся до промоції свого гурту. Самої тільки хорошої музики може бути замало – якщо про вас ніхто не дізнається, прориву не станеться. Не соромтеся розповідати про себе світу і активно шукати свою аудиторію.
- Будьте активними в соцмережах, але робіть це з розумом. Публікуйте цікавий контент регулярно, взаємодійте з аудиторією, відповідайте на коментарі. Дозвольте людям побачити вашу справжню особистість, а не лише відретушований образ. Щирість дуже цінується.
- Використовуйте різні платформи та формати. Завантажуйте свою музику на всі доступні стрімінгові сервіси, знімайте кліпи чи хоча б live-відео для YouTube, ведіть сторінки в Instagram, Facebook, можливо, TikTok – всюди, де можуть бути ваші потенційні слухачі. Чим ширше ви представите свою творчість, тим більше шансів, що вас помітять.
- Налагоджуйте контакти з медіа та контент-мейкерами. Надішліть свій матеріал музичним блогерам, радіо-диджеям, журналістам – багато хто шукає цікаві нові гурти для своїх програм чи статей. Важливо грамотно себе презентувати: зробіть короткий прес-реліз про гурт, додайте якісні фото, посилання на найкращі треки. Не бійтеся нагадати про себе – наполегливість часто дає результат.
- І, нарешті, залишайтеся автентичними. Не намагайтеся копіювати чужий стиль або тренди тільки заради хайпу – аудиторія тонко відчуває фальш. Будуйте свій власний образ, який вам органічний, і тримайтеся його. Ваш унікальний почерк стане вашою найкращою візитівкою. Якщо люди бачитимуть у медіа справжніх вас, вони охочіше підтримуватимуть вашу музику.
Підсумовуючи, молодим виконавцям зараз потрібно бути трохи і музикантом, і піарником. Це виклик часу. Але якщо ви вірите в свою творчість і готові про неї розповідати – сміливо виходьте в медіапростір. Шукайте свою аудиторію, будьте з нею на зв’язку, і поступово ваша праця обов’язково дасть результати. Успіхів!