Фото: Злочини проти журналістів в Україні, зафіксовані ІМІ.
Джерело: Інститут масової інформації (ІМІ), https://imi.org.ua/monitorings/829-zlochyniv-proty-zhurnalistiv-ta-media-v-ukrayini-skoyila-rf-za-try-roky-i-misyats-i67301
У часи війни журналісти стають не лише свідками подій, а й мішенями. Їхня робота — це не просто фіксація фактів, а боротьба за правду, за яку часто доводиться платити високу ціну. Саме тому тема захисту журналістів набуває особливого значення. Серед міжнародних організацій, які активно допомагають медійникам, особливе місце займає Reporters Without Borders (RSF).
RSF відкрила у Львові Центр свободи преси — місце, де журналісти можуть отримати захисне спорядження, консультації й навіть тимчасовий притулок. Крім цього, організація надає бронежилети, каски та аптечки, що дозволяє зберегти життя в небезпечних умовах.
Проте міжнародна допомога не завжди доходить до найвіддаленіших куточків України. Тому варто розвивати й внутрішні ініціативи. Наприклад, створення регіональних центрів безпеки — точок, де журналісти можуть отримати підтримку, поради, юридичну допомогу й навіть допомогу кризового психолога. Такі структури важливі для того, щоб допомога була ближчою й доступнішою.
Ще один важливий напрямок — документування злочинів проти журналістів. RSF вже створила відповідну базу, але Україні потрібно мати власну відкриту платформу, яка відстежувала б не лише інциденти, а й хід їх розслідувань. Це допоможе тиснути на правоохоронні органи й забезпечити прозорість.
Цензура — ще одна серйозна загроза. Під час війни є спокуса обмежити свободу слова в ім’я безпеки. Але важливо зберігати баланс. Пропонується створити незалежний дорадчий орган, який міг би оцінювати спірні випадки та давати експертні висновки щодо меж допустимого в умовах війни.
Крім того, багато журналістів втратили житло, обладнання або були змушені залишити професію. Тут потрібна довгострокова підтримка: стипендії, гранти на відновлення, допомога переселеним медійникам. Це повинна бути системна робота, а не лише разові акції.
Психологічна допомога також критично важлива. Виснаження, ПТСР, тривожність — усе це стає частиною повсякдення для багатьох журналістів. Потрібна платформа для анонімної підтримки, де можна отримати допомогу без страху осуду.
І, звісно, цифрова безпека. Зараз це вже не розкіш, а необхідність. Треба створити хаб, де журналістів навчатимуть цифровій гігієні, допомагатимуть налаштовувати захист даних і працювати в умовах кіберзагроз.
Захист журналістів — це не лише про бронежилети. Це про системний підхід, взаємодію держави, медіа, громадськості та міжнародних партнерів. І головне — це про повагу до тих, хто щодня ризикує, щоб суспільство знало правду.